Приїжджаючи на Бережанщину, команда проєкту «Якісні соціальні послуги як засіб подолання викликів та наслідків війни» щоразу з приємністю відзначала: на заняття, зустрічі із спеціалістами приходить усе більша кількість людей.
«Це для нас показово, – каже голова громадської організації «Асоціація жінок України», що реалізовує цей проєкт, Лариса РИМАР. – Адже, укладаючи меморандуми про співпрацю із Нараївською та Саранчуківською громадами цього регіону, ми мали на меті допомогти кожній людині з інвалідністю, родинам військових, які звернуться до нас, конкретними порадами юриста, психолога, заняттями й тренінгами, підтримати іскру життя у їхніх душах. Бачимо, що це вдається!».
Координаторки проєкту в громадах колишнього Бережанського району Марина Футерко й Надія Стефанів активно працюють у цьому напрямку. «Дуже важливо, що люди зрозуміли наскільки потрібні такі заняття для них», – розповідала п. Марина на одній з таких зустрічей.
«Так, не просто потрібні, а дуже необхідні», – додала приємної зовнішності жінка, яка підійшла ближче. – «Я можу це підтвердити зі свого досвіду. Стільки проблем у нас усіх – були і втрати, і розчарування… Часом така зневіра підступала… Приходжу сюди, спілкуюся з тими, хто пережив біль утрат близьких, має проблеми зі здоров’ям, інвалідність, і розумію, що тільки спілкування, заняття зі спеціалістами, що відбуваються в рамках цього проєкту, поступово повертає до життя. Приходитиму на ці зустрічі й заняття щоразу, бо вони мене підтримують, дають енергію жити далі».
Це – Тетяна Іванівна Гайдамака. Як сама зізнається, оптимістка за характером, але життя не дає розслабитися. Розповідала, як пережила втрату близьких, онкологію, що доводиться відчувати, очікуючи тепер звістку від племінника із фронту… Окрім цього, жінка 24 роки працювала у сфері соціального захисту соціальним працівником, тож добре розуміє потреби людей, які потрапили у складні життєві обставини.
«Такі люди часто замикаються в собі», – каже п. Тетяна. – «Втрату сина, чоловіка, власну інвалідність переживають глибоко трагічно. Цей біль постійний, від якого немає ліків. Єдиний спосіб хоч на якийсь час її послабити – спілкування з тими, хто має схожу біду або розуміє тебе, може допомогти професійною порадою».
Жінка із багатолітнього досвіду роботи в соціальній службі може підтвердити, що держава хіба допомагає таким людям матеріально. Це добре, але ефект – короткотривалий, бо кошти закінчуються, безкоштовні обіди, які практикуються часто, також, а душевні переживання людини не втрачають гостроти. Найефективніша допомога – заняття із спеціалістами, які дадуть можливість подивитися на трагедію іншими очима, зрозуміти, як не знищити себе у хронічному стресі й зберегти здоров’я для тих рідних, які тепер поруч. Такі заняття у рамках проєкту допомагають і п. Тетяні, як вона сама переконує.
«Завдяки цьому проєкту ми маємо можливість спілкуватися, навіть подорожувати та потоваришувати. А це ж матиме надалі добрі наслідки для мене й решти учасників проєкту, бо підтримуватимемо одна одну чи то зустрічаючись, чи телефонуючи, щоб принаймні запитати про здоров’я – і це також моральна підтримка», – запевняє жінка.
Пані Тетяна каже, що спілкування із спеціалістами проєкту, заняття надихають її на те, щоб дивитися на складні життєві обставини не лише як на трагедію, а й як на випробування, яке дається Всевишнім людині: витримаєш його з гідністю – житимеш у злагоді із собою і суспільством.
Довідково: Організація зустрічей і тренінгів, а також публікація інформації про це стали можливими завдяки реалізації Асоціацією жінок України проєкту «Якісні соціальні послуги як засіб подолання викликів та наслідків війни», який виконується в рамках проєкту Європейського Союзу «Посилення залучення громадянського суспільства для розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs EmpowerUA) та реалізовується Благодійною організацією «МЕРЕЖА 100 ВІДСОТКІВ ЖИТТЯ РІВНЕ».
B V 
larysa_wau