18 листопада виповнюється 28 років від дня заснування громадської організації «Асоціація жінок України». Її історія розпочалася у листопаді 1998-го, коли відбулася установча конференція Тернопільської обласної Асоціації Жінок. За ці майже три десятиліття організація пройшла великий шлях становлення, зміцнення та масштабування, перетворившись на потужну рушійну силу жіночого лідерства, захисту прав і розбудови мережі взаємопідтримки.
За ці роки змінювалася країна, змінювалися виклики — від перших кроків у відстоюванні гендерної рівності та розширенні економічних можливостей жінок до роботи в умовах повномасштабної війни, підтримки вразливих родин, ветеранів та розвитку соціальних послуг у громадах. Незмінним залишалося одне: віра в те, що голос жінки має звучати впевнено, а її потенціал є фундаментом позитивних змін у суспільстві.
Про те, з чого все починалося у 1998-му, які головні уроки та перемоги принесли ці роки, як працюється тепер та яким є бачення майбутнього українського жіночого руху — говоримо з головою ГО «Асоціація жінок України» Ларисою Римар.
– Пані Ларисо, «Асоціація жінок України» пройшла шлях тривалістю майже у три десятиліття. Якщо озирнутися на 1998-й, коли все тільки починалося, і порівняти з днем сьогоднішнім: якими були початкові амбіції та як змінювалися цілі організації разом зі зміною викликів у країні? Чим з досягнутого – від створення депутатської групи «Рівні можливості» у Тернопільській обласній раді, де Ви були депутаткою, до виходу на ринок соціальних послуг – Ви особисто пишаєтеся найбільше?
– Коли у 1998 році заснували ГО «Асоціація жінок України», головна мета була, на перший погляд, проста, але водночас надзвичайно складна для того часу: заявити про те, що жінки мають бути не просто «об’єктом турботи», а активними суб’єктами суспільно-політичного й соціально-економічного життя. У ті часи жіночий рух в Україні лише формувався, тож доводилося буквально пробивати «стіну», доводячи, що жіночий голос у громадах – це про якісні, виважені та прогресивні рішення.
За 28 років цілі нашої організації еволюціонували разом із країною. Ми пройшли декілька фундаментальних етапів. Починали з перших правозахисних ініціатив і проведення освітніх тренінгів. Згодом це переросло у майже 20 масштабних проєктів, спрямованих на захист політичних та соціально-економічних прав жінок, розбудову партнерства з владою, науковими установами та освітніми закладами. Важливою віхою став 2018 рік, коли в Тернопільській обласній раді за нашої ініціативи було створено міжфракційну депутатську групу «Рівні можливості». Це дало змогу об’єднати жінок-депутаток із різних політичних сил задля просування гендерної рівності та захисту інтересів родин у регіональних програмах. Ще у 2016 році за підтримки Українського жіночого фонду ми розпочали локалізацію Резолюції РБ ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» на Тернопільщині, створили Коаліцію жінок-лідерок «Час діяти!», а пізніше увійшли до Коаліції «1325. Тернопільщина».

На фото: Лариса Римар, голова ГО “Асоціація жінок України” під час вручення віднаки “За жіноче лідерство”
– На якому новому етапі розвитку організація тепер?
– Це перехід від консультацій до створення конкретних сервісів. Сьогодні ГО «АЖУ» є офіційним надавачем соціальних послуг і внесена до Державного реєстру надавачів соціальних послуг. Ми надаємо низку послуг: соціальна адаптація, консультування, соціальний та інклюзивний супровід, соціально-трудова адаптація та інші, які включають юридичну, психологічну, соціальну та профорієнтаційну підтримку за державними стандартами.
Ви запитували чим я пишаюся найбільше. Мабуть, тим, що ми ніколи не зупинялися на досягнутому і не залишалися суто «паперовою» організацією. Найбільша наша гордість –це конкретні жінки, які завдяки нашим проєктам повірили у свої сили, відкрили власну справу, вийшли з кризових обставин або стали лідерками у своїх громадах. А також те, що ми змогли довести: громадська організація може бути професійним, надійним та офіційним партнером держави у наданні високоякісних соціальних послуг.
– Сьогодні Асоціація робить новий крок, втілюючи масштабний проєкт із промовистою назвою «Сила турботи 1325: розбудова інклюзивної системи соціального захисту в громадах Тернопільщини». Як цей проєкт має вплинути на ситуацію?
– Справжня людська безпека починається не у високих кабінетах, а вдома – у кожному селі, місті чи громаді. Повномасштабна війна принесла біду майже в кожну родину. На Тернопільщині сьогодні живе понад мільйон людей. Серед них понад 88 тисяч осіб з інвалідністю та понад 64 тисячі переселенців, які втратили дім.
За кожною цією цифрою – реальна жіноча доля. Хтось доглядає важкопораненого чоловіка-ветерана, хтось – дитину з інвалідністю або літніх батьків, які не зводяться з ліжка. Адже 90 відсотках випадків увесь цей важкий, виснажливий догляд 24/7 мовчки беруть на себе жінки.
Що відбувається з такою жінкою? Вона опиняється в соціальній ізоляції, у своєрідному ув’язненні: не може піти на роботу, не має часу на відпочинок, втрачає здоров’я та власні сили. Вона випадає з життя громади. Тобто, якщо в громаді немає кому прийти на допомогу і підставити плече, жодна жінка не почуватиметься у безпеці й не зможе бути активною членкинею громади.
– Чи вважаєте Ви, що проєкт «Сила турботи 1325» може суттєво змінити ситуацію?
– Ми долаємо дорогу крок за кроком, тож не маємо ілюзій, що один проєкт змінить систему, що вже існує багато років. Але як відомо, здолає дорогу той, хто йде. А ми йдемо вперед!
Уявіть собі: на понад 88 тисяч людей з інвалідністю у нашій області діє всього 22 громадські організації, які офіційно надають соціальну допомогу за державними стандартами (і це на 2 000 зареєстрованих організацій!). Державних служб просто фізично не вистачає на всіх. Наш проєкт «Сила турботи 1325» створений для того, щоб це виправити. Разом із науковцями ТНПУ ім. В. Гнатюка ми проводимо масштабне дослідження в громадах –запитаємо у самих людей, якої саме допомоги їм бракує найбільше, а також готуємо жіночі ОГС до надання соціальних послуг.
На фото: учасниці “Академії безпеки та відновлення”, жовтень 2026 р.
– Ключовим навчальним етапом проєкту стала «Академія безпеки та відновлення». 25 очільниць жіночих ОГС пройшли дводенний інтенсив у Кременці. Чому було обрано саме це місто та якими є перші практичні результати навчання?
– Ми обрали Кременець не випадково. Навчання відбулося на базі ГО «Товариство батьків дітей з інвалідністю та їх друзів «Зоря надії», яке очолює надзвичайно цілеспрямована Алла АНДРУЩУК. Це унікальний приклад того, як локальна громадська організація залучила кошти ЄС, побудувала сучасний навчально-реабілітаційний центр, щороку залучає понад 2 млн грн від Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та працює як опорний Центр життєстійкості. Учасниці Академії змогли на власні очі побачити успішну, працюючу модель взаємодії громадської організації та місцевої влади.
У нашій Академії жінки-лудерки вчилися, як правильно оформляти документи, шукати фінансування та як не вигоріти від перевтоми. Тепер учасниці готують документи для внесення до офіційного Реєстру надавачів соціальних послуг і розробляють власні місцеві ініціативи. Це відкриє їм реальний доступ до фінансування за рахунок державних та грантових коштів, створювати у своїх громадах безкоштовні та якісні послуги для тих, хто цього найбільше потребує.
– Ви згадали про дослідження (гендерний аудит) доступності соціальних послуг у громадах. Хто залучений до цієї роботи та якої головної зміни Ви очікуєте на рівні області?
– Нам потрібна чітка й непідробна картина того, що відбувається в громадах. Для цього ми залучили науковиць та експерток: професорок Тернопільського національного педагогічного університету Ольгу Сороку та Світлану Калаур, а також ініціаторку «Центру гендерної освіти» при Тернопільському національному технічному університеті Тамару Чоп. Спільно ми працюємо над гендерним аудитом доступності до соціальних послуг у громадах.
Підсумковий звіт ми презентуємо широкому загалу. Наша кінцева мета – ухвалення розпорядження начальника ОВА щодо заходів стимулювання розвитку ринку соціальних послуг, яке дасть зелене світло залученню жіночих ОГС до виконання соціальних замовлень із закупівля соціальних послуг у громадах. Ми чітко переконані, що реалізації даних заходів суттєво забезпечить виконання заходів обласного Плану дій 1325 «Жінки. Мир. Безпека».
– Тож цей проєкт за умови, що його напрацювання будуть підтримані обласною владою, допоможе зокрема жінкам у громадах краю долати психологічні, економічні та соціальні проблеми? Адже доступ до соціальних послуг – один зі способів повернути їх до активного суспільного та громадського життя.
– Коли ми говоримо про виклики, з якими стикаються жінки під час війни, ми повинні чесно визнати: сьогодні на жіночі плечі впав потрійний тягар: вони тримають економіку, виховують дітей в умовах постійного стресу і водночас виконують «невидиму роботу» –щоденний догляд за тими, хто цього найбільше потребує. Доступ до соціальних послуг для жінок – не про «милосердя» від влади! Це про повернення жінці базових прав людини. У назві проєкту «Сила турботи» –глибокий зміст. Це про гідність, рівність і право кожного почуватися захищеним у своїй громаді.
– Резолюція 1325 – не тільки про безпеку, а й про посилення участі жінок у миротворчих процесах. Чому українські жінки не беруть активної участі, наприклад, у переговорах про завершення війни, адже найбільше від війни страждають саме жінки та діти? Кого б з українських жінок варто включити до переговорних груп?
– Це надзвичайно важливе й водночас болюче питання. Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» заснована на ключовому принципі: жінки мають бути не лише об’єктом захисту, а й рівноправними суб’єктами прийняття рішень щодо миру та безпеки.
Те, що українських жінок досі немає у складі офіційних переговорних делегацій, є наслідком збереження застарілих стереотипів та політичного патріархату, де питання оборони, війни і миру традиційно вважаються «чоловічою сферою». Проте досвід міжнародних конфліктів доводить: залучення жінок до миротворчих процесів робить угоди тривалішими, а самі рішення – більш інклюзивними, оскільки жінки приносять у переговорну рамку фокус на людську безпеку, гуманітарні потреби, захист цивільного населення, соціальне відновлення та справедливість для жертв війни.

На фото: Лариса Римар під час Всеукраїнської конференції з питань розвитку ринку соціальних послуг, травень 2025 р.
Україна має потужний плеяду фахових, сміливих і високопрофесійних жінок, які вже сьогодні формують міжнародний порядок денний, захищають права людини та відстоюють інтереси держави на найвищому рівні. На мою думку, до складу офіційних переговорних груп та робочих підгруп обов’язково варто залучати: зокрема, нобелівську лауреатку Олександру Матвійчук (Центр громадянських свобод) та експерток із міжнародного гуманітарного права, які мають беззаперечний авторитет у світі й глибинне розуміння притягнення агресора до відповідальності; дипломаток із високим міжнародним кредитом довіри та жінок-депутаток, які професійно опікуються питаннями зовнішньої політики, національної безпеки й євроінтеграції; лідерок правозахисних і жіночих громадських організацій, наприклад, співзасновницю Українського Жіночого Фонду Наталію Карбовську; фахових експерток, які щодня працюють на місцях із наслідками війни, захистом внутрішньо переміщених осіб, ветеранок та родин військовослужбовців, а отже, достеменно знають реальні потреби українського суспільства; жінок із військовим досвідом та ветеранок, чий практичний досвід захисту України та розуміння реалій фронту додадуть переговорам твердості й об’єктивності.
Включення жінок до переговорних процесів – це не про відсотки чи формальне дотримання квот, це про якість, справедливість та довгострокову стійкість майбутнього миру.
– Ви у громадському секторі понад 25 років. За Вашими плечами десятки проєктів від різних донорів. Що треба змінити, щоб вплив громадського сектору на формування порядку денного нашого життя був більш відчутним?

– За чверть століття активної роботи в громадському секторі я пройшла шлях від реалізації правозахисних ініціатив та антикорупційних моніторингів до системного розвитку регіональної політики й ринку соціальних послуг. Маючи досвід управління десятками масштабних проєктів за підтримки провідних міжнародних фондів і донорів, можу стверджувати: щоб вплив громадянського суспільства став вирішальним, нам необхідно перейти від етапу «реагування на виклики» до етапу «системного співтворця державних і місцевих рішень». Для цього варто змінити кілька фундаментальних речей: перейти від грантової залежності ОГС до інституційної стійкості; поглибити експертність замість «гучних лозунгів»; розбудовувати партнерство з державою на рівних.
Коли суспільство побачить у громадських організаціях не просто тимчасові проєктні офіси, а професійні інституції, що захищають базові права людини, формують регіональну політику і тримають стійкість тилу, тоді й вплив на порядок денний стане глибоким і незворотним.
P.S. Повномасштабна війна показала: коли традиційні державні механізми виснажуються, саме жіноче лідерство стає тим надійним фундаментом, який тримає тил і дарує надію. Сьогодні жіночі організації впевнено роблять свої перші, але фундаментальні кроки – від невидимої щоденної праці до офіційного визнання, від щирого бажання допомогти до системного надання якісних соціальних послуг. Бо коли турбота спирається на знання, професіоналізм та підтримку влади, вона перетворюється на непереможну силу, здатну змінювати суспільство на краще.
