«Прочитала на одному із сайтів про те, що в Асоціації жінок можна навчитися перукарській справі. Чи можу я приєднатися до проєкту?». Молода, приємної зовнішності жінка, як з’ясувалося пізніше, військова, розповіла, що виношує думку про навички перукарки давно, чи не відтоді, як потрапила у чоловічий армійський колектив.
– Затребуваність тих активностей, що виконує Асоціація у проєктах «Якісні соціальні послуги як засіб подолання викликів та наслідків війни» та «Резолюція 1325: від безпекових викликів до постконфліктного відновлення», очевидна на прикладі п. Марії як військової. Участь жінок у підтримці та зміцненні миру і безпеки є не просто питанням гендерної рівності, а й необхідною умовою для побудови стабільного та справедливого суспільства. Жінки відіграють унікальну та незамінну роль у всіх аспектах миробудування та безпеки, від запобігання конфліктам до постконфліктного відновлення, – каже керівниця проєктів, голова ГО «Асоціація жінок України» Лариса РИМАР.
Марія НАПОРА розповіла, що потрапила на фронт як доброволець у 2023-му. Перед цим, працюючи у військкоматі, бачила, що на передову просилися хлопці мало не зі шкільної парти. Розповідала, що дуже було важко залишатися осторонь. А тепер, коли і вона, і чоловік – воюють на сході країни, переконана, що вчинила правильно.
– Хотілося зробити хоч невеликий внесок у справу захисту держави, рідної домівки. Тоді думалося, що ось-ось війна закінчиться – нам допоможе демократичний світ, адже воюємо за свою землю, не хочемо чужого…
Тоді, порадившись із чоловіком, Марія вирушила на схід держави. Напочатках донечці казала, що не на фронті, а на навчаннях, щоб не переживала. Згодом розповіла їй, бо, як зізналася, важко було приховувати правду від доньки, з якою дуже близька.
За час перебування на гарячих відрізках фронту багато довелося побачити і пережити. «У цивільному житті ти часом не думаєш як твої звичайні побутові дії вплинуть на інших. На передовій усе по-іншому: кожен крок звіряєш із побратимами, бо він може важити чийогось життя», – каже п. Марія.
– Як у пекельних умовах війни виникла думка вчитися перукарській справі?
– Нині я – молодший лейтенант, – розповідала Марія. – У Тернополі отримала освіту психолога, навчалася у Тетяни Надвиничної. Чудова педагогиня і мудра людина. Тож як офіцер групи контролю бойового стресу часто спілкуюся з хлопцями. Якось прийшла думка про те, щоб до розмови з ними додати трохи відчуття цивільного життя, зробити їм приємність. Це б підняло настрій бійцям. Отже, вирішила навчитися перукарській справі, бо навіть у найскладніших умовах люди потребують звичайних людських радостей.
– Жінка і війна, здавалося б, не поєднувані поняття. Як удається переборювати страх?
– Страшно буває, звичайно, – зізнається вона. – Страх – захисна реакція організму. Але я знаю, що роблю важливу справу – захищаю свою сім’ю, країну. Знаєте, війна дуже розсортувала людей… І на мирній території допомагати бійцям, які на передовій. Є багато способів воювати в тилу і це буде внеском у перемогу, кожен з нас має тримати свій фронт.
– Пані Маріє, скажіть, що тримає людину у страшних воєнних реаліях?
– Тримає віра в Бога і молитва. Іноді запитують, що найбільше потрібно військовим. Треба, щоб люди молилися за нас, потрібна моральна підтримка, щоб військовий відчував повагу до себе як до воїна, який, не рахуючись із життям, захищає нашу землю і народ. Дуже важлива підтримка рідних. Велике дякую моїй мамі, яка в той час, як ми з чоловіком на фронті, взяла на себе відповідальність за нашу донечку. Розумію, що вона, як і мама чоловіка, в постійній тривозі за нас і думками там, де ми…
– Напевно, ви як психологиня тепер працюєте більше словом, а не зброєю?
– Трапляється по-різному: і зброю в руках доводиться тримати, і словом допомагати, адже воно може як врятувати, так і поранити як гостре лезо, і за потреби бути донором. Пам’ятаю, як одного разу виникла необхідність у чималій кількості крові, щоб врятувати життя бійців. Не роздумувала, хоч ті 450 грамів, які повинні були у мене взяти, для мого організму були критичними. Йду і думаю, чи витримаю. Ні, кажу собі, мушу, бо хлопцям потрібно. Після забору крові, правда, втратила свідомість, але, отямившись, була дуже задоволена, що допомогла.
– Чи не проблемно жінці в чоловічому колективі, що там для жінки найважче?
– У чоловічому колективі неважко, адже тебе сприймають так, як ти себе позиціонуєш. А от розлука з чоловіком, дитиною – непросте випробування. Щоправда, командири у нас із чоловіком дуже людяні – узгоджуємо відпустки, щоб співпадали в часі. Ось і тепер так, завтра чоловіка вже випроводжаю у частину. Найважче тривалий час не бачити доньку, яка навчається у Києві. Переживаю, бо столиця під особливим прицілом ворога. Настуся і за мене переживає. На початку телефонувала, коли оголошували тривогу, і приказним тоном наказувала ховатися в укриття: «У вас тривога, бігом бери теплі речі – і в підвал!». Який підвал? Його там не було… Цього не казала доньці, щоб не хвилювалася. Ми обидві тепер дуже втомилися від війни, але жінки витривалі, стійкі – витримаємо всі випробування.
Згадавши про доньку, п. Марія помітно захвилювалася, бо давно її не бачила. «Ось послухайте пісню, яка дуже співзвучна із часом і подіями», – запропонувала жінка. Із мобільного зазвучала пісня «Жінка-воїн» у виконанні Олени Білоконь: «Жінка взяла берці, на порозі стала і до серця фото донечки поклала… Між боями Бога просить на колінах, щоб була здорова і жива дитина!». Це ніби про неї розповідь: саме так і було – зібрала речі, до серця притиснула фото доньки й вирушила у те пекло війни, звідки не знала, якими дорогами повернеться. «Ні-ні, не звертайте увагу на мене – це миттєва слабкість. Я жінка сильна!», – переконувала Марія й, судячи з усього, вона казала правду. Її сила – в любові. Любові до дитини, чоловіка, до України. Вона – мати, яка захищає свій рід, воїн, що бореться за свободу.
– Ми тут, аби наші діти жили під мирним небом і ніколи не брали в руки зброю, – каже вона. – У мене єдина донечка Настуся і я не хотіла б, аби вона жила в страху чи під окупацією. Це не пафосні слова, а велике бажання, що народилося у свідомості через пережите. Я воюю, щоб моя донька мала майбутнє в мирній державі, щоб жодна мама в Україні більше не боялася за життя своєї дитини.
На передовій, де гуркіт артилерії змішується з шепотом вітру, вона – втілення сили та ніжності. Мама, дружина, військова. Її історія – це не лише про війну, а й про незламність духу, про любов, яка дає сили, та про віру в перемогу. Її історія – це історія тисяч українських жінок, які стали на захист своєї країни. Вони – волонтерки, психологині, медики, бійці. Вони – матері, дружини, доньки. Вони – символ незламності українського народу.
P.S. Експрес-курс з перукарської справи п. Марія закінчила у переддень її від’їзду на фронт – у Міжнародний день захисту прав жінок – 8 березня. Цього дня Марія НАПОРА зустрілася із головою ГО «Асоціація жінок України» Ларисою РИМАР, яка особисто від себе подарувала п. Марії машинку для чоловічої стрижки, а від колективу Асоціації – ароматичні подушки та килимки для бліндажа, виготовлені жінками в творчій майстерні, яка працює при Асоціації.
Розмовляла Валентина ДЕВЛИШ.
ДОВІДКОВО. Проєкт «Резолюція 1325: від безпекових викликів до постконфліктного відновлення» реалізується в рамках проекту «Жінки. Мир. Безпека: діємо разом», мета якого – сприяння безпеці жінок, розширенню економічних можливостей та лідерству в постконфліктній Україні шляхом зміцнення регіональних коаліцій, посилення секторальної імплементації політик «Жінки. Мир. Безпека», розширення прав і можливостей жіночого лідерства та вдосконалення національних механізмів моніторингу та координації, що зрештою сприятиме підвищенню стійкості громад, зменшення випадків гендерно-зумовленого насильства та посилення інклюзивності в управлінні та зусиллях з відновлення.
Проєкт «Жінки. Мир. Безпека: діємо разом» реалізується Українським Жіночим Фондом завдяки підтримці Уряду Великої Британії, наданої через Міністерство закордонних справ, у справах Співдружності націй та розвитку Сполученого Королівства. Інформація, що представлена у матеріалі, не завжди відображає погляди Уряду Великої Британії, Українського Жіночого Фонду та Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики».
B V